Відлуння його триває вже 108 років
Усе почалося з ультиматуму Українській Центральній Раді, надісланому 17 грудня 1917 року за підписами В.Леніна і Л.Троцького, у якому була вимога легалізувати більшовицькі військові загони в Україні. Не чекаючи відповіді, уже наступного дня, 18 грудня, російський більшовицький уряд оголосив війну Українській Народній Республіці.
СИЛИ БУЛИ НЕРІВНИМИ
Бій за 130 кілометрів від Києва, біля станції «Крути», що під Ніжином, став у цій війні одним з ключових. Чому? Про це скажемо згодом. А на початку пошлемося на дослідження його ролі Українським інститутом національної пам’яті. Більшовики пішли в загальний наступ на Україну на початку січня 1918 року. У середині січня вони встановили контроль майже на всьому Лівобережжі та переміщувалися на Київ. Після захоплення Полтави уздовж залізниці на захід наступала так звана 1-ша Революційна армія, а з Гомеля на Бахмач – 2-га. Саме там, де сходилися дві залізничні колії, вони планували об’єднатися.
Бій під Крутами. Леонід Перфецький, акварель. Фото: Вікіпедія
Тривалий час найбоєздатнішою українською частиною на Чернігівщині був бойовий відділ 1-ї Української військової юнацької школи сотника Аверкія Гончаренка. Спільно з іншими військовими підрозділами та добровольцями 25–27 січня вони героїчно обороняли вузлову залізничну станцію «Бахмач». Однак під загрозою оточення оборонці змушені були відступити до станції «Крути», де почали укріплюватися.
28 січня у Бахмачі обидві російські радянські армії з’єдналися. Командував ними Михаїл Муравйов. Він закликав: «Наше бойове завдання – узяти Київ… Жаліти київських мешканців нема чого, вони терпіли гайдамаків – нехай знають нас і одержать відплату. Жодного жалю до них! Кров’ю заплатять вони нам. Якщо треба, то каменя на камені не залишимо».
Схема бою. Фото зі сайту Українського інституту національної пам'яті
На станції «Крути» їхній наступ зупинили українські частини, до яких підійшло підкріплення. Але яке? Це були учні Київської юнацької військової школи імені Богдана Хмельницького та Помічного Студентського куреня Січових Стрільців (18–20-річні юнаки з Університету святого Володимира, Українського народного університету та учні старших класів Київської гімназії імені Кирила і Мефодія). Історія зберегла звернення Студентського куреня «До українського студентства», у якому були такі полум’яні рядки:
«Прийшов грізний час для нашої Батьківщини. Як чорна гайворонь, обсіла нашу Україну російсько-"большевицька" грабіжницька орда, котра майже щодня робила у нас нові захвати, і Україна, одрізана звідусіль, може врешті опинитись в дуже скрутному стані. У цей час Українська фракція центру Університету св. Володимира кличе студентів-українців усіх вищих шкіл негайно прийти на підмогу своєму краєві й народові, одностайно ставши під прапор борців за волю України проти напасників, які хочуть придушити все, що здобуто нами довгою, тяжкою героїчною працею. Треба за всяку ціну спинити той похід, який може призвести Україну до страшної руїни і довговічного занепаду. Хай кожен студент-українець пам'ятає, що в цей час злочинно бути байдужим… Сміливо ж, дорогі товариші, довбаймо нашу скелю і йдімо віддати, може, останню послугу тій великій будові, яку ми ж самі будували, – Українській державі! Записуйтесь до „Куреня Січових Стрільців“, який формується зі студентів Університету св. Володимира та Українського Народного Університету, звідки, мабуть, ми будемо розподілені серед декотрих українських військових частин, для піднесення культурно-національної свідомості та відваги…»
Інфографіка зі сайту Українського інституту національної пам'яті
До цього звернення слід додати, що вступ до куреня – винятково добровільний, а також те, що в рядах захисників було вісімдесят малодосвідчених у військовій справі добровольців з підрозділів Вільного козацтва з Ніжина. Загалом чотирьом тисячам екіпірованих ординців Муравйова протистояло близько 500–600 курсантів, студентів, гімназистів і козаків, озброєних лише шістнадцятьма кулеметами та однією гарматою.
Бій тривав понад п’ять годин з багнетними атаками, у яких студентам протистояли професійні вояки. Через небезпеку оточення Аверкій Гончаренко наказав відступити до українського потяга, що чекав за два кілометри від поля бою. Одна із чот студентської сотні під час відступу втратила в сутінках орієнтир і вийшла на станцію, яку вже зайняли більшовики. Муравйовці взяли юнаків у полон і на станції після катувань їх розстріляли. Але й ворог зазнав значних втрат, його наступ був до настання темряви зупинений. Українські бійці організовано відступили до потяга і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії.
БІЙ ПІД КРУТАМИ І БРЕСТСЬКИЙ МИР
Стійкість, мужність, жертовність героїв Крут у тих умовах відіграли для України надзвичайно важливу роль. Тоді у Бресті (Брест-Литовську) тривали мирні переговори між Українською Народною Республікою (УНР) з одного боку та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією з другого, які увінчалися підписанням мирного договору. Українську делегацію від УНР представляли прем’єр-міністр Всеволод Голубович (голова), Микола Левитський, Микола Любинський, Михайло Полоз, Олександр Севрюк.
Українська делегація у Бресті. Фото: Вікіпедія
Ця делегація прибула на переговори у статусі представників самостійної держави. Німеччина домагалася визнання незалежності УНР Радянською Росією, делегація від якої вже вела переговори у Брест-Литовську (її керівник Лев Троцький доводив, що влада в Україні належить більшовикам і що у складі їхньої делегації є представники від українського радянського Народного Секретаріату).
Підписання мирного договору у Бресті. Фото: Вікіпедія
Як відомо з історії, Брестський мир – це два окремі договори. Перший з них був підписаний між УНР і Центральними державами 9 лютого 1918 року. За його умовами обидві сторони проголошували між собою мир. Ось уривок з його тексту (цитуємо за матеріалами Українського інституту національної пам’яті): «Тому, що український народ проголосив себе незалежним і виразив бажання привернути мирний стан між Українською Народною Республікою і державами, що находяться в війні з Росією. Вони хотять вчинити перший крок до тривкого і для всіх сторін почесного світового миру, котрий не тільки має покласти кінець страхіттям війни, але також має вести до привернення дружніх відносин між народами на полі політичному, правному, господарському і умовому».
Тут був підписаний Брестський договір. Фото: Вікіпедія
За договором до складу Української Народної Республіки відходили Холмщина і Підляшшя, а Галичина і Буковина виділялися в окремий коронний край у складі Австро-Угорської імперії. УНР зобов’язувалася постачати Центральним державам їжу та промислову продукцію.
З оригіналу Брест-Литовського мирного договору
Натомість Німеччина примусила російську більшовицьку делегацію «визнати» незалежність УНР. За наполяганням В. Леніна, у Бресті 3 березня 1918 року був підписаний другий договір. Позиція Леніна зводилася до формули «мир за будь-яку ціну». Ленін боявся втратити владу, вважаючи, що затягування війни повалить більшовицький режим. РСФРР відмовлялася від прав не тільки на Україну, а й на Фінляндію, Прибалтику, Білорусь і Польщу.
Інфографіка зі сайту Українського інституту національної пам'яті
«ПО КРИВАВІЙ ПО ДОРОЗІ НАМ ІТИ У СВІТ»
Отже, затримка ординців Муравйова допомогла виграти час і досягти українській делегації позитивних результатів у Бресті. Лише 8 лютого, через одинадцять днів після бою під Крутами, ворогам України та їхнім маріонеткам з так званої Української народної республіки Рад вдалося захопити Київ. Муравйов дотримав погроз і навіть перевершив їх своєю жорстокістю. Ось як він описував розправу над містом і киянами: «Ми йдемо вогнем і мечем встановлювати радянську владу. Я зайняв місто, бив по палацах і церквах … бив, нікому не даючи пощади!.. Дума (Києва) просила перемир'я. У відповідь я наказав душити їх газами. Сотні генералів, а може, й тисячі, були безжалісно вбиті … Так ми мстилися. Ми могли зупинити гнів помсти, проте ми не робили цього, тому що наше гасло – бути нещадними!».
Батальна сцена під час знімання художнього фільму «Крути 1918», режисер Олексій Шапарєв. Фото: Євген Любимов
Жертвами «червоного терору» в українській столиці стали близько 5 тисяч осіб. «Червоний жах навис над Києвом, – згадував про ті дні член Центральної Ради Микола Галаган. – Тисячами розстрілювали старшин. Удень і вночі арештовували та вели кудись людей, звідки вони вже не вертались. Хапали на вулицях. Розстрілювали всіх, у кого знаходили посвідку на внесок на Український Національний Фонд. Знущалися з портретів Шевченка і палили українські книжки». А ось свідчення міністра земельних справ УНР Миколи Ковалевського: «Ці банди російських більшовиків, які прийшли з півночі в Україну, мали якусь звірячу ненависть до українців і до самого Києва як такого. Вони плюндрували місто так, як може плюндрувати і грабувати дикий завойовник, якому пощастило захопити чуже місто».
Ці жахи завершилися 2 березня 1918 року, коли Гайдамацький Кіш Слобідської України, Курінь Січових Стрільців та Окремий Запорізький загін звільнили Київ від більшовиків. А у квітні того ж року завдяки підтримці німецьких та австро-угорських військ (відповідно до Брестського договору) українці звільнили від більшовиків майже всю Україну. Отже, бій під Крутами став боєм за майбутнє України.
Меморіал битви під Крутами, автор Анатолій Гайдамака
За оцінками історика Ярослава Тинченка, загальні втрати української сторони на станції «Крути» (убитими, пораненими та полоненими) сстановили 127–146 осіб. Серед них 45–60 загиблих, з яких 27 розстріляних після бою студентів. На сьогоднi вiдомi прiзвища 20 з них. Це студенти Народного унiверситету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти Київського унiверситету святого Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич, Григiр Пiпський, Іван Сорокевич, Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич.
Похорон крутянців. Київ, 19 березня 1918 р. Фото зі сайту Українського інституту національної пам'яті
Після звільнення Києва від більшовиків, 5 березня 1918 року, військовий міністр УНР створив комісію для з’ясування обставин бою під Крутами. Через два тижні, 19 березня, відбулося урочисте перепоховання тіл 28-ми студентів-героїв, які загинули в тому бою. Колона візників з трунами вирушила з вокзалу до Педагогічного музею, де містилася Центральна Рада. Там відбулася громадська жалоба. У своєму виступі на ній Голова Центральної Ради Михайло Грушевський сказав, що «бій під Крутами був одним із трагічних епізодів у боротьбі, яку провадила невелика частина свідомого національного громадянства за українську незалежність, – на сумному фоні загальної байдужості, безладдя і безголов’я…» Він назвав полеглих героями і закликав: «Стримайте ваші сльози, які котяться. Ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і Вітчизна збереже про них вдячну пам’ять на віки вічні».
Пам'ятник Героям Крут, Аскольдова могила, Київ. Фото: Офіс Президента
Тоді ж поет Павло Тичина написав про цю подію свій знаменитий вірш-реквієм:
На Аскольдовій могилі
Поховали їх –
Тридцять мучнів-українців,
Славних молодих…
На Аскольдовій могилі
Український цвіт! –
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадника рука?
Квітне сонце, – грає вітер
І Дніпро-ріка…
На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай!
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих.
На Аскольдовій могилі
Поховали їх.
* * *
І ці рядки, і все, що було пов’язане з боєм під Крутами та його українськими героями, за радянської влади замовчувалося, було під забороною. Правда, в українській діаспорі крутянська тема постійно звучала – у численних дослідженнях, публікаціях спогадів учасників і свідків тих подій, публіцистиці, художніх творах, живописі. Подаємо висловлювання про героїв Крут до сорокаріччя їхнього подвигу Євгена Маланюка, одного з відомих українських письменників, активних діячів української еміграції, який у 1917–1921 роках служив в Армії Української Народної Республіки: «Українська молодь може з гордістю і шанобливістю дивитися на приклад своїх попередників з 1918 року, не потребуючи шукати прикладів у старовинній чи середньовічній історії наших народів. Вона має безприкладний дороговказ з першого спротиву московсько-більшовицьким загарбникам, до сьогодні стоячи у проводі активного спротиву й боротьби з найжорстокішим агресором у світі: більшовицькою Москвою».
У незалежній Україні чимало зроблено для вшанування пам’яті про героїв Крут, особливо під час новітньої московської агресії проти України. Приклад юних звитяжців з 1918 року не забутий, він продовжений у мужньому, самовідданому опорові муравйовським нащадкам, які в лютому 2022-го марили захопити Київ, підкорити всю Україну. Наші бійці грудьми стали на захист нашої землі, відкинувши знавіснілого ворога далеко від стін української столиці. Війна ще не закінчилася, боротьба триває, і в ній творяться нові приклади звитяги, стійкості, мужності й патріотизму, продовжується подвиг тих кількасот юних героїв, які 108 років тому увічнили себе в бою з безжалісним, чисельно переважаючим, озброєним до зубів ворогом на холодному, засніженому полі біля станції «Крути».
Михайло Сорока, заслужений журналіст України
Перше фото: Мурал пам'яті Героїв Крут, Харків
* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Загрузка ...
