До українських журналістів у часи війни

Саме ви рятуєте життя, психічне здоров’я, добробут тих, хто знає вас і кого знаєте ви. І тут правда — найдієвіший спосіб

Практикувати етику в журналістиці означає практикувати правду. В основі етики — дбайливе ставлення до авдиторії, не введення публіки в оману, навіть заспокійливу, солодку, таку часом приємну, але завжди — не прийнятну.

Це найповнішою мірою властиво тим, хто працює в так званій «регіональній» журналістиці. Ваша робота часто отримує (майже) негайну оцінку публіки, яка вас знає в багатьох випадках особисто, яка цінує корисні знання, що отримує від вас. І цінує тим більше, що значну частину цих знань ніколи не дадуть вашій публіці ані загальноукраїнські, ані міжнародні засоби масової комунікації. Саме ви – на гранично малій відстані правди від вашої публіки.

Саме ви рятуєте життя, психічне здоров’я, добробут тих, хто знає вас і кого знаєте ви. І тут правда — найдієвіший спосіб.

Для авдиторії, впровадженої в оману, багаторазово зростає небезпека покластись на хибні відомості, дійти хибних висновків, а отже й не зауважити загроз, які постають внаслідок зловмисних маніпуляцій або нехлюйського нашого ставлення до стандартів професії.

Ті, хто замовчував зовнішню загрозу (не лише в журналістиці, звісно), поставили в небезпеку життя і добробут мільйонів не лише українок та українців, а й інших людей у світі. Ті, хто, навпаки, перебільшував потугу ворога, сіяли невпевненість, що заважала і заважає чинити спротив настільки успішний, наскільки це можливо, наскільки це потрібно.

Пропустити навіть один значущий складник повідомлення означає створити для авдиторії підставу помилитись. Додати вигаданий складник для переконливості — так само означає впровадити авдиторію до спотвореного світу, де людина ухвалюватиме рішення на підставі того, чого насправді не існує.

Правда і нічого, окрім правди, — найдієвіша етика щодо авдиторії. Чи можна це доповнити принципом «ціла правда» чи «вся правда»? Врешті, можна, хоча є різноманітні обмеження (особливо у час війни або масштабних катастроф чи злочинів), які зумовлюють потребу в тимчасовому нерозголошенні деяких обставин. Ми навчились цього на власному гіркому досвіді відбивання російської агресії. Але й доки ми змушені мовчати, не можна припиняти збирати відомості, які врешті буде оприлюднено і які допоможуть поставити недосказане в контекст. Це будуть докази правильності чи хибності поведінки тієї спільноти, до якої ми воліємо себе залічити. До речі, свобода волевиявлення — поміж найголовніших етичних принципів, що відносно самих себе, то й відносно інших. І наша журналістська діяльність має ґрунтуватись на свободі волевиявлення, а не на тому, щоб улестити авдиторію чи того, хто оплачує нашу працю.

Різноманітність і міцність української «регіональної» журналістики творить загальноукраїнську журналістику. «Спущене згори» знання часто не враховує місцевих особливостей. Знання, «подане нагору», вже випробуване на успіх, і питання (лише?) в тому, щоб використати передовий досвід, пристосувавши його до позірно інших, але посутньо так само українських особливостей.

Етичне ставлення до нашого суспільства, дотримання етичних принципів у повсякденній нашій роботі захищає свободу. Адже неодмінним складником взаємної поваги, етичного ставлення одних до одних є повага до свободи слова, свободи самовираження, свободи разом вирішувати щодо важливого.

Андрій Куликов, голова Комісії з журналістської етики

Примітка. Цей текст уперше було опубліковано як передмову до Посібника з журналістської етики, який підготувала Комісія з журналістської етики в серпні 2023 року.

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства

Источник