15 Березня 2026 16:00 Микола Григораш
Є педагоги, для кого школа стає справжнім покликанням, другим домом і головною справою всього життя. Саме такою людиною є ветеранка педагогічної праці з села Лиманське Ренійської громади Феня Олексіївна Галацяну. Віддати школі 52 роки, з них 26 — на посаді директорки, виховати не одне покоління лиманців і навіть на заслуженому відпочинку з теплотою згадувати уроки, учнів та своїх колег — це доля відданого своїй професії вчителя. Про жінку, яка для багатьох поколінь односельців стала справжньою берегинею освіти, — матеріал журналіста інтернет-видання «Махала».
Шлях у професію: з любов’ю до рідного села
Феня Олексіївна — корінна жителька Лиманського. Після закінчення школи вона вступила до Кишинівського педінституту імені Іона Крянґе, який закінчила 1971 року за спеціальністю «російська мова та література». Молода спеціалістка одразу повернулася в рідне село, до школи, яку п’ять років тому сама закінчила. Починала простим учителем, згодом стала організатором з виховної роботи, а у 1993 році очолила навчальний заклад.
Усі, хто знають Феню Олексіївну, відгукуються про неї як про надзвичайно щиру, доброзичливу людину з теплою усмішкою. Вона завжди вміла знайти підхід до дітей, підтримати колег, порозумітися з батьками. Колеги називають її справжнім організатором від Бога, яка не просто керувала, а жила школою.
Феня Галацяну з колегами
Будівництво нової школи і трудовий подвиг вчителів
На роки її директорства випали чи не найскладніші часи. Країна ставала незалежною, освіта реформувалася, фінансування зменшувалося. Але найбільшою проблемою була сама школа. Старі корпуси, зведені ще за румунів, не вміщували всіх учнів — доводилося вчитися у дві зміни, до того ж будівлі були в аварійному стані.
Наприкінці 90-х почалося довгоочікуване будівництво нової школи. Звели два поверхи, почали підіймати третій… і будівництво завмерло майже на тридцять років. Недобудова заросла травою, цегла верхнього поверху почала розсипатися. І лише 2003 року за сприяння народного депутата Володимира Новацького вдалося змінити проєкт з триповерхового на двоповерховий. Об’єкт поставили на першочергове фінансування, і за літо будівництво завершилося.
«Ми були раді цій події, тому що нова школа була довгоочікуваною. Того літа педагогічний колектив Лиманської школи здійснив справжній трудовий подвиг. Інакше не скажеш. Учителі все літо без відпусток допомагали з ремонтом: виносили будівельне сміття з підвалів, шкурили стіни, фарбували двері, перила сходів. Перед першим вересня багато хто вже пізно ввечері довішували нові штори в кабінетах. Це був незабутній початок навчального року. Усе нове: школа, парти, дошки. У нас наче друге дихання відкрилося, сталася потужна перезавантаження в роботі», — згадує Феня Олексіївна.
2011 року добудували другий корпус, провели газове опалення. Діти нарешті отримали змогу навчатися в одну зміну, у кожного вчителя з’явився власний кабінет.
«В одному зі старих корпусів у нас тоді розмістилися молодші класи. Ми привели їх до ладу, батьки допомогли. Там стало затишно. Це стало територією малюків, їхнім домом», – продовжує ексдиректорка.
Згодом територію навколо школи облагородили, висадили клумби, створили знаменитий розарій. Були й труднощі — через швидке будівництво з’явилися недоліки, згодом довелося міняти підлогу в спортзалі. Але все це дрібниці порівняно з головним — у Лиманському з’явилася сучасна школа.
Феня Олексіївна в молоді роки
Гордість за випускників
Феня Олексіївна завжди з особливою теплотою згадує своїх учнів. І є чим пишатися: зі стін Лиманської школи вийшло чимало відомих людей. Академік ядерної фізики Василь Топал, доценти Антон Станчу та Василь Аждер, професори Дмитро й Володимир Бурля, кандидат філологічних наук Володимир Мокану, професор музики Іон Раду, колишній посол Молдови в Білорусі Микола Макаров, заслужений художник України Георгій Белали, колишній архітектор Ренійського району Микола Бєлали, музикант, заслужений діяч мистецтв України та Польщі Валерій Цуркан, невропатолог, колишній гендиректор Ренійської ЦМЛ Олег Бурля, декан факультету фізкультури університету в Бухаресті Володимир Потоп — усі вони вихідці з Лиманського, усі випускники місцевої школи.
«Наші вчителі — справжні професіонали, вони завжди мене підтримували», — каже Феня Олексіївна.
Особливе місце в її серці займає родина. Чоловік Олександр Іванович — також вчитель, викладав румунську мову, нині на пенсії, захоплюється написанням віршів. Дві доньки пішли батьківським шляхом. Старша Тетяна викладає в початкових класах приватної школи в Кишиневі. Молодша Марчела — вчителька французької та румунської. У Фені Олексіївни та Олександра Івановича четверо онуків.
Життя після директорства: ностальгія за школою і тривога за Україну
П’ять років тому Феня Галацяну передала керівництво школою Мар’яні Топали. Але й досі не полишає думок про рідний навчальний заклад.
«В останній час у мене з’явилося більше вільного часу. Із задоволенням займаюся квітами, люблю готувати. Ще з часів карантину дуже скучила за школою. Не раз ловила себе на думці, що думаю про школу та учнів. Адже в ній я провела майже все своє життя», — зізнається вона.
Феня Олексіївна під час урочистої лінійки в школі
Вона іноді зустрічається з колишніми колегами-директорами на святах, завжди цікавиться шкільним життям, переживає за освіту. Та найбільше Феню Олексіївну, як і кожного українця, тривожить війна.
«Коли почалося повномасштабне вторгнення, це був страшний удар для всіх нас. Я щодня молюся за мир. Дуже хочу, щоб на землю України нарешті прийшов спокій. Щоб діти могли спокійно вчитися, рости, мріяти. Без миру немає майбутнього», — ділиться вона.
Численні випускники минулих років з вдячністю згадують свою вчительку – скромну, мудру, сповнену гідності й любові до людей. Феня Олексіївна Галацяну саме така. І справді – Вчителька з великої літери.
Фото надані директоркою Лиманського ліцею Мар’яною Топали.
Ізмаїльський район Новини Освіта Ренійська громада Суспільство
Загрузка ...
