25 Березня 2026 14:45 Микола Григораш Сучасний вигляд дома Арменопулосів у Рені, в якому нині знаходиться управління газового господарства. Фото: Махала.
Грецька громада залишила помітний слід у портових містах Південної Бессарабії наприкінці XVIII – на початку XX століть. У Ізмаїлі, Рені та інших містах регіону греки будували не лише успішні бізнеси, а й саме обличчя цих міст. Їхні ресторани, майстерні та крамниці формували економіку тодішньої Бессарабії, а долі окремих родин стали частиною драматичної історії XX століття. Цій сторінці минулого особливої ваги додає й те, що сьогодні, 25 березня Греція відзначає День незалежності – це ще один привід згадати про внесок вихідців з Еллади в розвиток нашого краю. Більш детальніше – у матеріалі журналіста інтернет-видання «Махала».
Грецька громада півдня Бессарабії: що про неї відомо
За даними перепису населення 1897 року, греки становили 7% від загальної кількості жителів Південної Бессарабії. Серед грецьких громад регіону найбільш численною та впливовою була ізмаїльська. Згідно з архівними документами того ж року, в Ізмаїлі проживало 369 греків, з яких дев’ять родин належали до дворянства.
Греки не просто жили в цих містах – вони активно займалися бізнесом, будували власні майстерні, магазини, ресторани поруч зі своїми будинками. Їхні нащадки досі пам’ятають імена тих, хто творив економічну історію регіону.
Яні Кораяні (с) володів найпрестижнішим рестораном в Ізмаїлі та кількома будинками на вулиці Котовського. Арістотель Арменопулос тримав чайну в Ізмаїльському порту для вантажників, серед яких було чимало греків. Широко відомими були ресторани та магазини Армаракі та Неофітуса. А Стиріопулус шив взуття настільки високої якості, що навіть румунський король Міхай замовляв у нього черевики.
Ці люди не лише заробляли гроші – вони створювали інфраструктуру, робочі місця, формували культурне середовище портових міст.
Представники грецького народу – жителі Ізмаїла. Фото надане Ренійським історико-краєзнавчим музеєм
Родина Арменопулосів: від Салонік до Бессарабії
На зорі XX століття до Бессарабії на постійне місце проживання прибув з Салонік Леонідас Арменопулос. Він був з великої родини, де всі вміли працювати, мали благородне виховання та володіли іноземними мовами. Арменопулосам належало кілька будинків в Ізмаїлі та Рені.
На центральній площі Рені (до 1940 року вона називалася Базарна) досі стоїть будинок, в якому нині розміщується Ренійське управління з експлуатації газового господарства. Раніше, до 1999 року, тут була районна поліклініка. А близько 100 років тому цей дім належав саме грецькій родині Арменопулосів, які мешкали в Ізмаїлі.
Сучасний вигляд дома Арменопулосів у Рені, в якому нині знаходиться управління газового господарства. Фото: Махала.
Пізніше будинок був проданий. Про нього часто згадував Іван (Яні) Леонідасович Арменопулос, 1900 року народження. Після 1940-х років його за наклепом засудили за шпигунство. Він та його брат Георгій були вислані за вироком суду на спецпоселення. Продаж дому наклала тяжкий відбиток на характер Яні – для нього це була угода, про яку він з сумом і жалем згадував все життя. Рідні стіни, очевидно, довго снилися йому на важкому життєвому шляху.
Після війни родину реабілітували. Дід Леонідас відсудив колишній будинок на вулиці Кутузова в Ізмаїлі та прожив там решту життя до 1957 року. Там же провів останні роки й його син Іван, який, повернувшись до Ізмаїла, працював у лоцманській службі. Його часто запрошували як перекладача на різні зустрічі з грецькими делегаціями та моряками. Родини у нього не було – дочка та дружина після 1940 року залишилися на території Румунії. Звісток від них він так ніколи й не отримав.
Дім Арменопулосів у Рені. Фото надане Ренійським історико-краєзнавчим музеєм.
Іван (Яні) згадував свій будинок у Рені, розпитував про нього всіх ренійців, з ким спілкувався по службі в порту. Любив Іван довго сидіти на ґанку свого ізмаїльського дому, милуючись рослинами. Іноді за келихом улюбленого грецького напою «Метакса» міг розвеселитися та пожартувати, але зазвичай його можна було бачити лише замисленим і сумним. Мудрість і знання, воля та терпіння – відмінні родинні риси супроводжували його все життя.
Грецький рід Арменопулосів також пишається своїм племінником Григорієм Георгійовичем Арменопулосом. Він пройшов шлях від чорнороба Ізмаїльського порту, курсанта загальновійськового училища до генерала, командувача 28-ї армії. Був нагороджений 27 орденами та медалями СРСР і багатьох держав. Григорій проявив себе й у публіцистиці. Автор книги спогадів і записок «Роздуми опального командарма», виданої 1992 року. У цій книзі він відверто й без прикрас розповів про військову кар’єру, про проблеми армії, там багато спогадів і оцінок подій, що відбувалися. Помер Григорій Арменопулос 2013 року в старовинному грецькому місті Салоніки, де багато віків тому зародилося право, описане, можливо, його предком у Шестикнижжі і що служить досі зразком юридичної думки.
Григорій Арменопулос. Фото надане Ренійським історико-краєзнавчим музеєм.
Таємниця знахідки на березі Дунаю
У квітні 2019 року в Рені, на березі Дунаю біля прикордонної застави, в землі знайшли мармурову плиту, датовану 1822 роком. За словами істориків, знайдена плита виявилася надгробком грека на ім’я Лоріан. Про знахідку на своїй офіційній сторінці у Facebook розповів міський голова Ігор Плєхов, опублікувавши фото та відео з мармуровим надгробком, розпорядившись доставити цю цінну знахідку на охоронювану територію ЖКС.
Знайдена мармурова плита датується саме 1822 роком, і, за словами краєзнавця Михайла Салабаша, саме в цей період часу й саме тут, на сучасній вулиці Прикордонної (колишня Маяковського), двісті років тому була околиця старого міста Рені. З 1822 року місто почало забудовуватися вище за течією Дунаю, від сучасної вулиці Шевченка в бік залізничного вокзалу. Цікаво, що восени 1991 року саме в цьому місці, біля прикордонної застави, були виявлені рештки людських скелетів. Тоді кандидат історичних наук В.С. Бейлекчі, дослідивши територію, дійшов висновку, що це середньовічне кладовище принаймні XVII століття. Про це детально писала місцева газета «Придунайська іскра» в жовтні 1991 року.
«У 2022 році плиту передали до музею, а через рік відвідувач музею висловив припущення, що це не надгробна плита, а поминальна. Кажуть, що є три категорії людей: живі, мертві та моряки. Напис містить звертання «Хлопчику мій…» і, можливо, нею позначалося місце, куди приходили оплакати невідомого родича», – сказала директорка Ренійського історико-краєзнавчого музею Галина Маратаєва.
Ця знахідка – ще одно підтвердження, що греки жили, працювали та ховали близьких на цій землі, ставши частиною історії Південної Бессарабії і всієї України.
Ізмаїльський район Історія краю Новини Ренійська громада Суспільство
Загрузка ...
