Природа поступово пробуджується після довгої зими. На степових схилах півдня України пробиваються весняні первоцвіти, а в зелених масивах виходять на полювання хижаки, яких, на жаль, у нас не так багато.
Вирушаємо до регіонального ландшафтного парку «Тилігульський», де екосистема збереглася майже в первозданному вигляді.
Керівник наукового відділу парку, біолог Ігор Гержик люб’язно погодився бути гідом. Для нього це регулярна планова експедиція до берегів лиману.
Сорокахвилинна подорож трасою Одеса-Вознесенськ трохи заколисує: за кілька десятків кілометрів звикаєш до гарної дороги. Але ось ми звернули праворуч, і асфальт стає гіршим. За пару сотень метрів до мети нашої поїздки доводиться перейти на вологу і вибоїсту ґрунтовку.
Ще кілька поворотів уздовж лісосмуги, крізь яку видно смужку лиману, і позашляховик спускається до пляжу. Раптово сірий степовий ландшафт змінюється на яскравий жовто-коричневий з високими пагорбами, що круто йдуть до блакитної води невеликої затоки.
Кінцева точка нашої подорожі — Каїрська затока. Звідси відкривається краєвид на так звану Косу Стрілка. Ці географічні об’єкти входять до складу ландшафтного парку, що простягнувся на 60 кілометрів з півдня на північ уздовж західного берега Тилігульського лиману, який розділяє Одеську та Миколаївську області. Незвичайний для степової зони ландшафт підкреслюють прибережні схили, порізані балками, що падають до затоки майже зі стометрової висоти.
Крізь ґрунт пробиваються весняні первоцвіти. Спускаючись до води, можна побачити великі галявини з пролісків Елвіса. Напередодні відомого весняного свята їх можна купити на ринках Одеси, але треба розуміти, що квіти занесені до Червоної книги України і торгувати ними заборонено. До речі, цей вид названо зовсім не на честь американського короля рок-н-ролу, а на згадку про першовідкривача — британського ботаніка, ентомолога і трохи розвідника Генрі Джона Елвіса (1846-1922).
Ігор Гержик розповів, що багато господарів вирощують проліски Елвіса в себе вдома на присадибних ділянках, проте купити насіння неможливо, воно не продається. Іншими словами, щоб висадити пролісок вдома, треба викопати його цибулину в ландшафтному парку, що суворо заборонено.
«Було багато випадків, коли інспектори штрафували місцевих за збір квітів на великі суми. Буває, що люди виходять цілими сім’ями, а, побачивши правоохоронців, тікають, кидаючи відра з квітами. Але винуватців ловлять і штрафують», — каже науковець.
Ігор пояснив, що в межах парку налічується понад 620 різних видів рослин, багато з яких занесені до Червоної книги. Деякі ростуть лише на берегах Каїрської затоки.
«Високі пагорби оберігають це місце від холодних вітрів, тому тут розташована невелика зона, де ростуть рідкісні квіти. Це шафран сітчастий (крокус смугастий), пізньоцвіт анкарський, пролісок Елвіса та леонтьіца одеська (голонасінник одеський)», — каже біолог.
Ландшафтний парк розділений на кілька зон. В інші не можна заходити і вести господарську діяльність, не кажучи про те, щоб ставити намети і палити багаття. Із майже 14 тисяч гектарів парку таких зон лише чотири. Їхня загальна площа — близько тисячі гектарів. Це так звані заказники, один із них — орнітологічний загальнодержавного значення. Він розташований у південній частині лиману і називається «Тилігульський Пересип». Це місце постійного проживання тисяч рідкісних птахів.
На жаль, господарська діяльність людини не раз призводила до серйозних лих у парку — розведені багаття ставали причиною великих пожеж. У травні береги лиману на сотні гектарів навколо густо вкриті трав’янистою рослиною під назвою ковила Лессінга. У суху погоду одна іскра може стати причиною знищення не тільки ковили, а й тварин, що мешкають у степу. Вогонь поширюється зі швидкістю людини, котра біжить, тому загасити його практично неможливо.
На березі Каїрської затоки є невеликий пляж, усіяний товстим шаром черепашок. На вологому піску відбилися сліди ранкових гостей — сьогодні тут відзначився великий кабан, лисиця і пара шакалів.
Ігор схиляється над кожною групою слідів, вивчаючи та фотографуючи їх, щоб потім внести ці дані до спеціального журналу. Це частина великого наукового моніторингу стану флори і фауни.
«Стеження за станом природного середовища — це і є основна робота біолога на заповідних територіях, — пояснює Ігор Гержик. — Ми досліджуємо зміну чисельності популяцій різних видів, щоб розуміти, що відбувається зараз і передбачити динаміку майбутніх змін».
Прибережні сліди розповіли біологу кілька цікавих деталей. Якщо раніше на березі було багато слідів лисиць і лише кілька слідів шакала, то зараз усе навпаки — судячи з усього, шакал витісняє рудохвостих.
«Шакали з’явилися тут відносно недавно, вперше їх побачили в цих місцях близько десяти років тому. Але зараз вони прижилися на горбистих схилах і почали давати потомство. На сьогодні співробітники парку оцінюють їхню кількість у кілька десятків особин, тож шакал став типовим представником нашої фауни», — каже фахівець.
Трохи вище, на піщаних стежках сусідніх пагорбів, біолог виявив свіжі борсукові сліди. Це говорить про те, що природа пробуджується після зими. Борсук уже вийшов із зимової сплячки.
А ось сліди великого вовка — ці хижаки теж мешкають на берегах Тилігулу, але, на щастя, не небезпечні для людини. Співробітники парку не раз бачили їх на території і навіть стикалися з вовком буквально ніс до носа, однак, за їхніми словами, вовк у таких ситуаціях намагається сховатися і уникнути зіткнення.
У парку відзначалися випадки великого браконьєрства. Один із місцевих жителів встановив поперек лиману сітку для риби, за що був оштрафований на 100 тисяч гривень.
Бували й курйозні моменти. Однієї суворої зими лиман вкрився товстим, двадцятисантиметровим шаром криги, в який вмерзли великі піленгаси (риба сімейства кефалевих). Усі місцеві жителі одразу стали рибалками, але рибу треба було вирубувати з льоду.
«Вихід знайшли дуже швидко, через що риболовля набула незвичайного характеру, — розповідає любитель цього дозвілля Віктор. — Найсміливіший селянин одягав легкий водолазний костюм, пірнав в ополонку і шукав вмерзлу рибу під водою. Потім виринав і показував товаришам, де саме треба рубати лід. Піленгаси були дуже великими — завдовжки понад півметра».
Автор Сергій Смолєнцев, фото автора. Джерело.
Розмістила на сайті Оксана Картельян, Місто 24
Загрузка ...
