28 березня на сайті Верховної Ради з’явився проєкт про внесення змін до Закону України «Про Державний Гімн України». Цей державний символ отримав свої слова у 1862 році, а музику – у 1863-му. Vogue.ua розповідає особливу історію створення державного гімну України.
На початку 1860-х усупереч антиукраїнській політиці в Наддніпрянській Україні виникли громади — напівлегальні організації, метою яких було заснування шкіл з українською мовою навчання, складання словників і видання літератури. Одним з членів київської громади був фольклорист, етнограф, поет і просвітницький діяч Павло Чубинський. Тогочасна патріотична атмосфера та пісні польських і сербських борців за визволення надихнули Чубинського на створення українського вірша. У вересні 1862 року Павло, перебуваючи під впливом від виконання сербської пісні з приспівом «Серце біє і крев ліє за свою свободу», експромтом написав «Ще не вмерла України і слава, і воля…». За рік вірш уперше опублікував львівський літературно-політичний вісник «Мета» з посвятою Тарасові Шевченку, але без авторського підпису. Через це автором вірша певний час вважали Шевченка, а інколи твір і зовсім сприймався як народний.
Павло Чубинський, автор тексту
Завдяки українофільським гурткам, обʼєднаним у громади, вірш швидко поширювався і згодом зазнав певних змін. І хоча першим поклав вірш на музику Микола Лисенко, найпотужніше твір зазвучав завдяки композиторові й священнику Михайлові Вербицькому. Тоді він створив мелодію для голосу в супроводі гітари, а згодом — і для хору з оркестром. За кілька років пісня набула значення народної, текст якої ще певною мірою модифікувався («вороги» стали «воріженьками»): її виконували хори на західноукраїнських землях і навіть за кордоном у перекладі англійською та німецькою мовами. Так пісня перетворилася на національний гімн.
Михайло Вербицький, автор музики
З 1863 року пісня не раз пройшла перевірку часом та різноманітними історичними епізодами. Її використовували під час урочистих подій у період Української революції 1917—1921 років, у 1939 проголошена гімном Карпатської України, вона згуртовувала борців Української повстанської армії. Коли в Радянському Союзі було вирішено створити окремий гімн для кожної країни в його складі, «Ще не вмерла України і слава, і воля…» відкинули, щоб не викликати занадто сепаратистських настроїв серед українців. Потрібен був текст, який би стверджував, що Україна — держава, що входить до складу СРСР. Це завдання виконав твір «Живи, Україно, прекрасна і сильна» Павла Тичини, який і став державним гімном Української РСР з 1949 до 1991. Але цей варіант так ніколи і не набув популярності.
Попри те, що творіння Чубинського й Вербицького забороняв угорський і радянський уряд, своє нове життя пісня отримала з проголошенням незалежності України 24 серпня 1991 року, а в січні 1992-го Указом Президії ВР України її затвердили як Державний гімн.
Загрузка ...
