19 Декабрь 16:51
Частина перша статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» є спеціальною нормою, в якій закріплено порядок вирішення спорів, що виникають між органом державної виконавчої служби та особою, яка не є боржником у виконавчому провадженні, з приводу накладення арешту на майно такої особи. У разі виникнення такого спору належним способом захисту прав особи є саме звернення до суду з позовом про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту
КГС ВС від 08.06.2021 у справі No 913/567/19(913/310/20)
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Тобто названа норма є спеціальною, в якій закріплено порядок вирішення спорів, що виникають між органом державної виконавчої служби та особою, яка не є боржником у виконавчому провадженні, з приводу накладення арешту на майно такої особи. У разі виникнення такого спору належним способом захисту прав особи є саме звернення до суду з позовом про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту.
Ураховуючи встановлену судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів приналежність арештованого майна на праві власності позивачу та відсутність оспорювання або невизнання такого права, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що згідно із частиною першою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа має право звернутися до суду з позовом як про визнання права власності на майно, на яке накладено арешт, та зняття з нього арешту, так і з позовом лише про зняття з такого майна арешту.
Подібні правові висновки наведено в постановах ВП ВС від 22.04.2019 у справі No 661/624/16-ц, Верховного Суду від 21.02.2018 у справі No 922/1334/17, від 02.10.2018 у справі No 916/3108/17, від 05.03.2019 у справі No 903/206/18, від 30.09.2019 у справі No 908/1532/18, які були враховані судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржених судових рішень відповідно до вимог частини четвертої статті 236 ГПК України.
У цьому випадку позивачем доведено, що він є власником спірного майна, у зв’язку з чим заявлена ним вимога про зняття арешту із зазначеного майна ґрунтується на законі. Дійшовши наведеного висновку, колегія суддів відхилила доводи касаційної скарги щодо неправомірного застосування судами попередніх інстанцій положень частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» (оскільки позивач заявляє лише вимогу про зняття арешту та не заявляє вимогу про право власності на арештоване майно) як такі, що не засновані на правильному застосуванні положень згаданої статті, а також порушують права позивача володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
З матеріалів справи вбачається, що підставою для звернення позивача з позовом, який розглядається у цій справі, стало накладення приватним виконавцем арешту на майно, що належить на праві власності позивачу в межах виконавчого провадження No 59826352 з примусового виконання наказу Господарського суду Луганської області від 28.09.2018 у справі No 913/960/17 щодо стягнення коштів з боржника – ТОВ «ЛЕО». Тобто спір у цій справі стосується порушеного речового права позивача на майно.
Верховний Суд зазначив, що при розгляді скарг стягувача чи боржника на дії органу державної виконавчої служби, пов’язані з арештом і вилученням майна та його оцінкою, господарський суд перевіряє відповідність цих дій приписам статей 57, 58 Закону України «Про виконавче провадження». Вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, реалізуються шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності (стаття 20 ГПК України) позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. У такому самому порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом.
Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися господарським судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. Такі справи підлягають розглядові за правилами господарського судочинства, якщо вони виникають у цивільних чи господарських правовідносинах і суб’єктний склад сторін у них відповідає вимогам статті 4 ГПК України. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися господарським судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги про допущені позивачем порушення частини третьої статті 162 ГПК України.
Ураховуючи викладене у цій постанові, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що оскаржувані судові рішення відповідають наведеним вимогам, оскільки ухвалені відповідно до фактичних обставин справи з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, підстави для їх зміни чи скасування відсутні, що не спростовано скаржником.
З постановою КГС ВС від 08.06.2021 у справі No 913/567/19(913/310/20) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/97770894.
Актуальна судова практика, юридичні новини та консультації у нашому телеграм-каналі за посиланням: https://t.me/konstruktivnews
Загрузка ...
