Проблеми притягнення росії до відповідальності за воєнні злочини проти України згідно положень Гаазької конвенції від 2 липня 2019 року — Суспільство Одеси

07 Ноябрь 13:45

Триваюча повномасштабна збройна агресія росії проти України супроводжується скоєнням на території нашої держави численних міжнародних злочинів, що не мають строків давності. Станом на початок жовтня 2023 року Офіс Генерального прокурора України задокументував понад 109 тисяч воєнних злочинів росіян.

Серед злочинів рф масові вбивства цивільного населення, обстріли дитячих садочків, лікарень, житлових масивів, застосування крилатих ракет по цивільному населенню, розстріл евакуаційних машин, викрадення дітей. А це далеко не повний перелік воєнних злочинів, вчинених росією проти населення України.

Такі злочини не мають строків давності, щодо них немає амністії. За їх вчинення рф та її владна верхівка повинна бути і буде притягнута до відповідальності. Певні механізми міжнародного правосуддя вже існують на даний момент та можуть бути застосовані при вирішенні поставленого завдання.

Адвокат, аспірант Одеського національного університету імені І.І. Мечникова Олег Ковальчук детально розповів про проблеми та механізми притягнення росії до відповідальності за воєнні злочини проти України.

Судовий розгляд справ, пов’язаних з міжнародними злочинами, в Україні здійснюється за загальними правилами територіальної підсудності. При цьому, також має місце застосування процесу спеціального досудового розслідування, яке здійснюється за умови, що підозрюваний переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук, та/або уповноваженим органом прийнято рішення про передачу підозрюваного для обміну як військовополоненого та такий обмін відбувся.

Першим з можливих варіантів притягнення рф до відповідальності можемо розглядати звернення в Міжнародний суд ООН.

На сьогодні, у Міжнародному суді ООН проти росії ведеться кілька справ, зокрема щодо геноциду, фінансування тероризму та дискримінації. 26 лютого 2022 року Україна подала позов у Міжнародний суд ООН після початку повномасштабного вторгнення російської армії. Його предмет — порушення російською федерацією Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. 16 березня судді Міжнародного суду в процесі розгляду справи зобов’язали рф припинити вторгнення.

Існує інший варіант, а саме передача справ до Міжнародного кримінального суду за Римським статутом.

Римський статут Міжнародного кримінального суду, підписаний від імені України 20 січня 2000 року, підлягає внесенню до Верховної Ради України для надання згоди на його обов’язковість. 14 травня 2014 на розгляду ВРУ внесено проєкт про внесення змін до статті 124 Конституції України, зокрема щодо визнання положень Римського статуту, де пропонується доповнити статтю новим абзацом «Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах, передбачених Римським статутом Міжнародного кримінального суду.» Проте, цей проєкт так і не був розглянутий у 7 та 8 скликаннях ВРУ.

Наступний варіант полягає у створенні спецтрибуналу, такого як Нюрнберзький трибунал у 1945 році.

Необхідність створення спеціального трибуналу викликана тим, що ні Міжнародний суд ООН, ні Міжнародний кримінальний суд, ані Європейський суд з прав людини не мають юридичної можливості притягти до відповідальності найвище керівництво держави-агресора. Ініціативу створення спеціального трибуналу вже підтримали Парламентська асамблея Ради Європи, Європейський парламент, ПА НАТО, ПА ОБСЄ та парламент Литви.

Практично у всіх кримінальних провадженнях щодо міжнародних злочинів (існує думка, що здебільшого вони будуть кваліфіковані як воєнні злочини) правосуддя здійснюватимуть українські суди. Натомість міжнародні судові установи – лише щодо очільників вищих органів влади.

Іноземні судові рішення визнаються на підставі принципу взаємності або міжнародного договору між відповідними країнами. Тому, для визнання та виконання рішень українських судів за кордоном варто звернутись до положень Гаазької конвенції від 2 липня 2019 року.

Вищезгадана конвенції може застосовуватись в таких межах:

1. Конвенція почне застосовуватися до судових рішень, провадження в яких були відкриті лише після 1 вересня 2023 року.
2. Конвенцію ратифіковано тільки Україною та країнами ЄС, отже її положення не застосовні у США та Канаді.
3. Конвенція не застосовується до «діяльності збройних сил, включаючи діяльність їхнього особового складу при виконанні службових обов’язків». Це виключає зі сфери дії Конвенції велику кількість справ щодо відшкодування шкоди з РФ в контексті агресії проти України.
4. Конвенція не скасовує імунітету майна РФ від стягнення, що є окремим від юрисдикційного імунітету питанням зі своїми правилами та винятками. З огляду на те, що більшість майна РФ заблокованого в ЄС є резервами Центрального банку РФ, аргументація винятків буде вкрай складним завданням.

Проте, існують також потенційні підстави для відмови у визнанні та виконанні рішень українських судів. Іноземний суд може відмовити у визнанні та виконанні українського судового рішення через невручення РФ повідомлення про подання позову з наступних причин:

• завчасно та у спосіб, що дозволить організувати належний захист;
• у спосіб, несумісний з основоположними принципами запитуваної держави щодо вручення документів.

Юрисдикційний імунітет є основною перешкодою для стягнення шкоди з будь-якої держави за її кордонами, адже іноземна держава може бути відповідачем виключно за її згоди. Верховний Суд у справах № 308/9708/19 та № 760/17232/20І сформулював винятки до зазначеної норми, які, на думку суду, дозволяють ігнорувати імунітети РФ. Проте, аргументація ВС є слабкою як з позицій міжнародного, так і українського права, що в подальшому може стати підставою для відмови у виконанні рішення за кордоном.

Для мінімізації такого ризику рекомендованим є розроблення власної позиції щодо незастосування імунітетів РФ. Це потребуватиме залучення експертів з міжнародного публічного права, а також права запитуваної держави. З рештою, якщо суди нижчих інстанцій не наважаться відступати від аргументації ВС, доцільно оскаржувати такі рішення аж до касаційної інстанції. Зокрема, варто отримати юридичну консультацію щодо принципів вручення документів запитуваної Держави.

Іншою підставою для невиконання рішення може бути несумісність такої дії з публічним порядком запитуваної Держави. Зважаючи на фундаментальність принципу суверенної рівності для правопорядку кожної країни, іноземний суд дуже ймовірно буде перевіряти аргументацію виконуваного рішення щодо ігнорування імунітетів РФ. Як вже було зазначено, актуальна практика ВС щодо цього питання має значні недоліки, а для мінімізації пов’язаних ризиків позивачі мають розробити власну аргументацію і добиватися її використання українськими судами.

Як підсумок, варто наголосити, що масштабність та безпрецедентність злочинних дій російської федерації на території нашої держави поставило багато проблемних питань, які потребують спільного вирішення українською та міжнародною юридичною спільнотою. Розробка та впровадження дієвого механізму притягнення до відповідальності найвищого керівництва росії за воєнні злочини проти нашої держави важливо не лише для українського народу, а й для світової безпеки в цілому.