24 Березня 2026 16:33 Оксана Чумак
Ще на початку ХХ століття Ташлик (нині Кам’янське Арцизької громади) залишався осторонь жвавих торгових шляхів Буджаку, однак відкриття власного базару у 1902 році стало переломним моментом, що змінив економічне й суспільне життя села, перетворивши його на місцевий центр тяжіння. Журналістка інтернет-видання «Махала» дослідила, як виник і розвивався ташлицький базар, чим він жив у різні періоди та яким постає сьогодні у спогадах місцевих жителів.
Передумови створення власного ринку
Тривалий час Ташлик залишався осторонь активної торгівлі, попри те, що весь Буджак був своєрідним перехрестям економічних і культурних шляхів. Основні торгові потоки проходили через великі міста — Ізмаїл, Кілію, Рені, а також через ярмаркові центри на кшталт Тарутине чи Болграда. Саме туди вирушали мешканці навколишніх сіл, аби продати зерно, худобу чи інші продукти.
У самому Ташлику ситуація залишалася незмінною довгий час. Одна крамниця забезпечувала найнеобхіднішими товарами: сіллю, милом, сірниками. У 1859 році, коли в повіті вже діяли регулярні базари, у селі їх ще не було зовсім. Найближчі торгові місця знаходилися в Старому Арцизі та Татарбунарах, що змушувало селян долати значні відстані, аби придбати необхідні товари.
Водночас Буджак мав унікальну торгову культуру. Тут одночасно ходили монети різних держав — турецькі, російські, австрійські, голландські. Розрахунки велися у «левах», «парах», «махмутах». Окрім цього, існували різні системи мір: оки, кили, фальчі. Це створювало строкатий економічний простір, де перепліталися традиції багатьох народів. Проте навіть ця багатогранність довгий час майже не впливала на життя Ташлика — село залишалося осторонь великих торгових процесів практично до початку ХХ ст.
Нова роль села після народження базару
Переломним став 1902 рік, коли на загальному сході села під головуванням старости Івана Микитовича Райляна було ухвалено рішення про відкриття базару. До цього часу в селі вже з’явилися перші ознаки економічного пожвавлення: відкривалися ремісничі майстерні, виготовляли на продаж хлібобулочні вироби, квас і бузу, розвивалося дрібне виробництво. Усе це потребувало місця для збуту.
Відкриття базару стало справжнім проривом. Він не лише забезпечив реалізацію місцевої продукції, а й перетворив Ташлик на центр тяжіння для навколишніх сіл. Ташлицький базар став не лише місцем куди почали з’їжджатися продавці й покупці, а де можна було обмінюватися ідеями та встановлювати зв’язки.
Подальшим кроком стало створення у 1912 році товариства пайовиків, яке працювало над розвитком торгівлі промисловими та сільськогосподарськими товарами. Таким чином, базар став основою формування місцевої економіки і водночас — простором суспільного життя.
Базар не мав чіткої структури
Ташлицький базар швидко перетворився на яскраве, майже театральне явище. У базарні дні ще до світанку площа наповнювалася людьми, возами, худобою і товарами. Селяни готувалися до нього як до свята — приносили найкраще зі свого господарства, вдягалися охайніше, ніж у будні дні, зустрічали знайомих.
По обидва боки цієї дороги розташовувалася базарна площа
Базар не мав чіткої структури: кожен ставав там, де було зручно. Через це панував своєрідний хаос, який і створював його неповторну атмосферу. Поруч із мішками зерна продавали дьоготь, біля возів із кукурудзою — молочні продукти, а поряд могли лежати мішки з поросятами. Тут же — віники з проса, глиняний посуд, дерев’яні бочки, металеві вироби. Навіть ташлицькі каменотеси привозили на продаж димарі та надгробки.
Окремим світом була торгівля вином: просто на возі стояла велика бочка, з якої напій продавали на розлив. Довкола збиралися чоловіки, лунали сміх, розмови, дзвін склянок. Повітря наповнювали запахи вина, свіжого молока, сала, дьогтю — усе змішувалося в густий, живий аромат базару.
Це був простір багатьох культур. Тут звучали українська, молдавська, болгарська, гагаузька мови — часто впереміш. Люди легко переходили з однієї мови на іншу, створюючи особливий місцевий колорит. Базар виконував і роль своєрідного інформаційного центру: саме тут обговорювали новини, політику, події в окрузі — часто з більшою свободою, ніж будь-де.
Як зникла базарна традиція
Упродовж десятиліть ташлицький базар залишався важливим осередком життя. Після Другої світової війни торгівля ще деякий час тривала на старому місці, а згодом у 1950-х роках її перенесли на нову, просторішу площу за церквою. Там базар збирав великі натовпи, залишаючись центром торгівлі для всієї округи.
Колишня базарна площа
Навіть у колгоспний період селяни не втрачали зв’язку з базаром продовжуючи продавати продукцію з підсобних господарств — зерно, овочі, худобу, ремісничі вироби. Проте поступово ситуація змінювалася. Радянська кооперативна торгівля витісняла приватну ініціативу, а разом із нею — і традиційний базарний уклад.
У 1970-х роках частину базарної площі забудували житловими будинками, що фактично зруйнувало історичний простір торгівлі. Відтоді великі й гомінкі базари почали зникати.
Частина базарної огорожі, яка збереглася до наших днів
У часи перебудови торгівля частково повернулася, але вже в іншому вигляді — стихійні ринки просто на дорозі, без належних умов і організації. Це була лише тінь колишнього базару — без тієї атмосфери свята, багатоголосся і живої енергії, яка колись робила його справжнім серцем Ташлика.
Жива пам’ять про базар та його сьогодення
Окрім роботи з історичними джерелами, які дозволили дізнатися більше про один із найвідоміших базарів Буджаку, ми вирушили у базарний день до села Кам’янське, щоб побачити, чим він живе сьогодні. Поспілкувалися як із місцевими жителями, так і зі старожилами, які ще пам’ятають його розквіт.
Нині базар розташований уздовж узбіччя вулиці Центральна в центрі села. У дні, коли продавців приїздить більше, торгівля частково переміщується на сусідню площу — територію, спеціально відведену під базар ще наприкінці 1980-х років.
За словами колишнього голови села Володимира Олексійовича Чебана, у 1990-х і на початку 2000-х років базар був ще багатолюдним і жвавим. Сюди з’їжджалися не лише мешканці навколишніх сіл, а й до шістдесяти продавців із сусідніх районів. Активна торгівля спонукала місцеву владу замислитися над її впорядкуванням.
Мешканець Кам’янського Анатолій Чебан
«На початку 2000-х, коли я очолював сільраду, базар приносив непогані доходи — близько тисячі доларів щомісяця, що на той час було досить суттєво. Ми розробили проєкт вартістю 120 тисяч гривень: планували облаштувати площу плитами, виготовити металеві конструкції для торгових рядів», — розповідає Володимир Чебан.
Втім, реалізувати задум повністю не вдалося, адже строк каденції голови добігав кінця. Він встиг лише частково підготувати основу — встановити плити та закупити всі інші необхідні матеріали. Після зміни влади проєкт так і не завершили. Попри це, Володимир Олексійович переконаний, що його реалізація могла б суттєво покращити торгівлю і загалом соціально-економічне життя села.
Згадуючи давніші часи, він додає, що активні базари проходили до середини 1960-х років, однак згодом припинилися. У 1970-х роках на території колишнього базару звели школу, квартирний будинок для вчителів, а пізніше – багатоквартирний будинок для працівників Кам’янського ретранслятора. Відновлення ж торгівлі відбулося лише в період Перебудови — вже на новому місці в центрі села.
Сучасний ліцей в 1975 році побудували на місці колишньої торгівельної площі
Старожилка села Євдокія Дем’янівна Цуркан (1936 р. н.) пам’ятає базари часів їхнього розквіту. За її словами, вони збирали величезні натовпи і тривалий час відбувалися по понеділках. На місці сучасного ліцею продавали продукти, фрукти, ремісничі та текстильні вироби, а в іншій — коней і худобу.
Мешканка Кам’янського Марія Колько
«Довго базарним днем був понеділок. Лише в 1950-х його перенесли на неділю. Сьогодні це вже не той базар: у середині ХХ ст. тут збиралися тисячі людей. Наш край не багатий на овочі й фрукти, але дефіциту ми не відчували — усе можна було купити на базарі», — згадує вона.
Інша довгожителька, Марія Савеліївна Колько (1934 р. н.), пам’ятає базар менш детально, адже певний час жила в іншому селі. За її спогадами, у середині ХХ століття тут поєднувалася державна торгівля із дрібною приватною — місцеві жителі продавали надлишки власної продукції.
Яскраві картини збереглися в пам’яті Анатолія Васильовича Чебана (1949 р. н.). Він розповідає, що в базарні дні тут збиралися тисячі людей — іноді до тридцяти тисяч. На базарі можна було придбати практично все, навіть дефіцитні товари.
«Поруч стояли липовани з Вилкового з великими кошиками гутулі, рибою в сітках, далі — молдовани з рідкісними китайськими товарами: цигейками, термосами, ліхтариками. З Кишинева привозили також італійське взуття, побутову техніку… Люди з навколишніх сіл — Главан, Холмського, Виноградівки, Плоцька — іноді навіть пішки приходили на наш базар», — згадує він.
Сьогоднішні реалії значно відрізняються від минулого. Підприємці, які роками приїздять торгувати до Кам’янського, говорять про значний спад. За останні тижні зростання цін на пальне суттєво вдарило по торгівлі: покупців стало менше, оптові ціни зросли, а купівельна спроможність людей помітно знизилася. Якщо раніше базар був переповнений людьми, то нині прилавки залишаються заповненими товарами, але без звичних черг — із поодинокими покупцями.
При підготовці матеріалу автор спирався на такі історичні джерела:
- «Статистическое описание Бессарабии собственно так называемой, или Буджака» — Аккерман, 1899 р.
- «Селение Ташлык со времен его основания и до настоящего времени» — Арциз, 2011 р.
- Історична довідка Кам’янської сільської ради за 2008 рік.
Арцизька громада Болградський район Історія краю Новини Суспільство
Загрузка ...
