Ви можете не знати його ім’я, але ви точно чули чудові українські пісні у виконанні оперного співака Дмитра Гнатюка – “Чорнобривці”, “Два кольори”, “Києве мій”. Сьогодні день народження видатного українського оперного співака, педагога, в минулому – художнього керівника Київського театру опери та балету, який усе життя популяризував українську пісню у світі.
Д/ф “Дмитро Гнатюк. Моя Україна”, телеканал UA:ПЕРШИЙ
Дмитро Гнатюк увійшов в історію не тільки як талановитий співак і педагог, а також як людина, яка щиро вболівала за виконання української оперної і народної музики в Україні та світі. Так, саме завдяки Гнатюку український романс “Черемшина”, написаний у 1965 році, почали виконувати в Японії, а про пісні “Два кольори” та “Черемшина” – дізнались у всьому світі, від Канади до Франції. Гнатюк виконував українські пісні та ставив на театральній сцені опери українських композиторів усе життя, вважаючи українську музику важливим чинником формування національної свідомості.
У 2009 році, у 85-річному віці, Дмитро Гнатюк сказав слова, які нині ми сприймаємо особливо гостро: “Ми, українці, нарешті здобули незалежність. Дорожіть цим, плекайте це, тіштеся цією незалежністю, бо вона відкриває великі перспективи — мати свою державу й бути господарем на своїй землі”. (З інтерв’ю виданню “Україна молода”, авторка Ліна Кушнір.)
Дмитро Гнатюк народився 1925 року в селі Мамаївці Чернівецької області, яка тоді була частиною Румунії. Співати почав у місцевій церкві, про це багато розповідав у своїх інтерв’ю. У 20 років Гнатюк став солістом Чернівецького музичного-драматичного театру імені Кобилянської, тоді ж вступив до Київської консерваторії.
Д/ф “Дмитро Гнатюк. Моя Україна”, телеканал UA:ПЕРШИЙ
Гнатюк був яскравим співаком та артистом, і його відразу помітили в столиці. У 1951 році, після закінчення консерваторії, він став солістом Київського театру опери та балету та пропрацював у театрі на різних посадах майже все життя, до самої смерті у 2016 році. Його колеги згадували, що у 2015-му, у віці 90 років, він ставив вистави в оперній студії Київської консерваторії та опікувався студентами.
В історії Національної опери Дмитро Гнатюк – одна з найважливіших постатей. На київській оперній сцені він був відомий як драматичний співак, що втілював яскраві, колоритні образи, зокрема в операх «Тарас Бульба», «Наталка Полтавка», «Енеїда», «Євгеній Онєгін», «Пікова дама», «Мазепа», «Кармен» Ж. Бізе, «Ріголетто»), «Севільський цирульник» Дж. Россіні. З 1988 по 2011 рік Гнатюк був головним режисером Національної опери України. Саме завдяки йому на київській сцені були поставлені важливі українські опери – «Тарас Бульба», «Наталка Полтавка» М. Лисенка, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського.
Пік кар’єри Гнатюка-співака прийшовся на 60-ті роки. Він увійшов в історію як один з найвидатніших виконавців української пісні. Такі легендарні сьогодні твори, як «Два кольори», «Києве мій», «Черемшина» в 60-ті зазвучали вперше саме його голосом. Особливе місце в його творчості посідала пісня «Два кольори», яку написав у 1964 році композитор Олександр Білаш на слова поета Дмитра Павличка. Поет був другом Гнатюка й говорив, що той «співає серцем». Сам Гнатюк розповідав, що текст поезії «Два кольори» нагадує йому про дитинство та рідний край і є уособленням життя кожного українця, в якому є місце і червоному (щастю й любові), і чорному (трагедії та журбі).
Українські пісні, народні зокрема, Гнатюк виконував далеко за межами країни. У біографії Гнатюка, що її підготувала Національна опера, згадується, як Гнатюк у 70–80-ті роки й пізніше об’їздив увесь світ, виступав на найвідоміших сценах США, Канади, Австралії, Нової Зеландії, Франції та Англії.
Ще одна важлива пісня в репертуарі артиста – «Як тебе не любити, Києве мій!». Цей твір композитор Ігор Шамо написав на слова поета Дмитра Луценка в 1962 році. До речі, пісня є офіційним гімном Києва з 2014 року. В 1982-му Дмитро Гнатюк виконав її на великому концерті з приводу 1500-ліття Києва в супроводі дитячого хору.
Популяризація української пісні була частиною його світогляду й у певному сенсі місією – співак вважав, що саме так ми продовжуємо себе. В інтерв’ю виданню «Україна молода» у 2009 році Дмитро Гнатюк говорив: «Пісня — це ж наша історія. І вона має жити. „Черемшину“ он навіть японці співають. Ця пісня після моїх гастролей стала в Японії дуже популярною. І місцевий квартет забажав її виконувати. Я дав їм ноти. І вони співали її в усьому світі. Українською мовою».
У згадках про Гнатюка близькі та колеги говорять, що він мав принципову громадянську позицію й дуже любив Україну. Цікаво, що це виявлялося ще в дитинстві. Під час Голодомору 1932–33 років Гнатюк жив у селі, що належало Румунії, але дуже переймався тим, що тоді відбувалося в радянській Україні. Про це він також розповів в інтерв’ю виданню «Україна молода».
Д/ф “Дмитро Гнатюк. Моя Україна”, телеканал UA:ПЕРШИЙ
«Старші люди села звернулися до учнів: „Ідіть, збирайте гроші на допомогу Україні!“. Я вразливий був, чуже горе сприймав близько до серця. І бігав по всій Мамаївці та сусідніх селах, просив статечних ґазд: „Вуйку, дайте на Україну, там діти вмирають“. Я зібрав понад дві тисячі румунських леїв — це були дуже великі гроші. Мене навіть похвалили за такий внесок. Але, думаю, то все було даремно, ті гроші нічим не допомогли українцям. Тоді ж як було? Союз удавав, що все гаразд. На Україні все благополучно! Не треба ніякої допомоги! І після того, як люди пережили таку страшну катастрофу, нас намагаються переконати, ще геноциду не було, а голодували скрізь. Мене це обурює, бо Україну цілеспрямовано морили. Український народ був ізольований».
Пізніше, у поважному віці, 2004 року Дмитро Гнатюк брав участь у Помаранчевій революції, виступав з народними піснями на сцені Майдану Незалежності. У 2013 році підтримав Революцію Гідності. Дружина Дмитра Гнатюка, Галина Гнатюк, була видатною мовознавицею, докторкою філологічних наук і зробила вагомий внесок у розвиток сучасної української мови.
