Напад на учасників проукраїнського мітингу у центрі Донецька, 13 березня 2014 року. Фото: Сергій Ваганов
13 березня є найбільш яскравим та трагічним спогадом активіста та громадського діяча Артура Шевцова. Дмитро Чернявський був його другом та побратимом.
«Інші знайомі та однопартійці також постраждали тієї весни. Дехто потім загинув на фронті. Пам’ятаю згуртованість, патріотичне піднесення та творчу винахідливість, які тоді панували серед учасників проукраїнських заходів. Найбільше запам’яталися мітинги 13 березня, 17 квітня та 28 квітня. Перший у зв’язку з його трагічним завершенням. Другий мітинг став наймасовішим і найретельніше спланованим з усіх проведених нами тоді заходів. Хода 28 квітня стала останньою велелюдною проукраїнською акцію у Донецьку, яка так саме, як і 13 березня, закінчилась трагічно. Мало хто знає, що ми планували також великий мітинг у парку Щербакова 30-го квітня, але були змушені його скасувати», – розповідає Артур Шевцов.
Проукраїнський мітинг 28 квітня 2014 року у Донецьку закінчився нападом агресивних прихильників Россі. Фото: Сергій Ваганов
28 квітня, про яке згадує Артур Шевцов, проукраїнські донеччани влаштували збір біля РСК «Олімпійський», звідки вирушили вулицею Артема. Але агресивні проросійські налаштовані люди почали на них нападати та бити всіх – і чоловіків, і жінок. Міліція взагалі не протидіяла.
«Я з Росії, дайте грошей»
Донеччанка Марина, яка, як вже писалось вище, жила у будинку прямо на площі Леніна, бачила, як Донецьк поступово розхитували прихильники РФ.
«Спочатку одні гасла вони намагалися просунути, у них не проходило. Вони починали “Ось Росія, Крим”. Народ не реагував, проходив повз. Потім вони намагалися розповісти, що поганий Ахметов, давайте все заберемо у багатих і роздамо бідним. Теж не проходило. Я навіть бачила, хто вішав плакати “ДНР”. Це були місцеві наркозалежні. Там взагалі був молодняк, для якого всі ці абревіатури, “ДНР”, нічого не значили», – згадує вона.