Стосунки між Польщею та Україною в останні місяці переживали певні погіршення. Але справа стосувалася не лише того, що, начебто українське зерно негативно впливало на польський ринок конкуруючи завдяки своїм низьким цінам з польськими фермерами. Багато чого сталося між поляками та українцями за сотні років спільної історії. Були і такі моменти, які обидва народи сприймають доволі різко та небезпідставно. В цьому році – 80 років Волинській трагедії, яку поляки частіше називають Волинською різаниною, натякаючи на участь українських формувань у вбивстві цивільних поляків на Волині під час Другої Світової війни.
Українське англомовне видання the Ukrainian Review зробило інтерв’ю з українською дослідницею Аліною Понипаляк. Журналісти поговорили про ставлення до Волинської трагедії та різні призми політики пам’яті в Україні та у Польщі.
Пропонуємо вам фрагменти цього інтерв’ю у перекладі на українську.
На мою думку, для поляків дуже важлива історична пам’ять і витривалість, тому що, якщо бути об’єктивним, вони все пам’ятають. Пам’ятають не лише конфлікти між Україною та Польщею, а й більш глобальні моменти. Політика пам’яті дуже важлива для Польщі. Крім того, зараз проходять вибори [йдеться про парламентські вибори в Польщі, які відбулися 15 жовтня 2023 року — авт.] і багато хто з сучасних політиків хоче використовувати так звану карту України в самій Польщі.
Що стосується Волинської трагедії, то це, безперечно, те, на що Російська Федерація завжди посилалася, будуючи пропаганду про українців у Польщі та українсько-польські відносини. У різні часи цим любили гратися і радянські пропагандисти, і російські пропагандисти, і російська влада, і МЗС Росії.
Після повномасштабної війни Польща стала країною, першою країною, яка приймає українських біженців. Якщо брати у відсотковому співвідношенні, то українських біженців найбільше [було] на території Польщі. Тому моя порада нашому міністру закордонних справ така: нам потрібно будувати добросусідські відносини, спираючись на історичну пам’ять, на хороші моменти спільної історії, яка нас усіх об’єднує. Прикладом такої історії, навіть в історії УПА, є приклади добросусідства, коли Армія Крайова разом з Українською повстанською армією у 1942 році вели спільні дії, доволі успішні проти нацистів, потім проти рад.
Чому сталася ця трагедія, теж досить складне питання, адже досить тривалий період вони [українці та поляки — авт.] жили разом у досить добросусідських умовах. Поляки ходили, як пам’ятають поляки, до костелів, українці ходили до своїх соборів, до своїх костелів, діти разом вчилися. На прикладі страшної трагедії, яка сталася на Волині, ми бачимо, як пропаганда та маніпуляції досить часто змінюють світогляд людей, здавалося б, цілком адекватний.
Я неодноразово бачила, як на місцевому телебаченні люблять крутити пропагандистський фільм «Волинь» [фільм «Волинь» режисера Войцеха Смаржовського 2016 року — авт.]. Це дуже суперечливий фільм. І це виникло саме після Революції Гідності, коли українці почали їхати до Європи. І зрозуміло, що це було зроблено не просто так. До речі, теза про геноцид поляків в Україні вперше була використана на політичному рівні у 2007 році, якщо мені не зраджує пам’ять. І одним з ініціаторів був представник Партії регіонів.
Я хочу сказати, що якщо ми говоримо про провину, то вона з двох сторін. І поляки, і українці — ми винні, і ми повинні це визнати, повинні розуміти, що це двостороння трагедія, як з боку Польщі, так і з боку України. Найважливішим було б створити польсько-український національний музей, який би взяв фахівців з одного і з другого боку і поставив би величезний пам’ятник і кам’яний хрест, бо обидва народи християнські, обидва знищували один одного. Я вважаю, що про цю трагедію варто говорити. Говорити і робити висновки, щоб між українським і польським народом відбувся катарсис, який назрів.
Інтерв’ю взяв Євген Джумига, переклад Станіслав Кінка
Загрузка ...
