05 Квітня 2026 16:00 Оксана Чумак
Старе кладовище в Кам’янському — це не просто місце поховань, а частина історії села. Кам’яні надгробки, створені місцевими майстрами, зберігають пам’ять про покоління, які жили тут понад двісті років тому. Щоб на власні очі переконатися в унікальності цих поховань, кладовище відвідала журналістка інтернет-видання «Махала».
Тут можна простежити ранню історію села
В Арцизькій громаді Болградського району є старовинне кладовище, розташоване неподалік від церкви святого архістратига Михаїла в історичній частині села Кам’янське (колишній Ташлик). Значна площа та велика кількість поховань свідчать про активне заселення і розвиток населеного пункту у минулому.
Особливу цінність має стара частина кладовища, де збереглися найдавніші надгробки, які дозволяють простежити ранню історію села.
Вони виготовлені з місцевого каменю-черепашнику руками тутешніх майстрів-каменотесів. У минулому в Ташлику було розвинене каменярство. Ташликчани видобували камінь безпосередньо на своїх подвір’ях. Майже в кожному дворі володіли навичками його обробки, які передавалися з покоління в покоління — від батька до сина.
Надгробки старої частини кладовища можна розглядати не лише як історичні пам’ятки, а й як своєрідні витвори народного мистецтва. Кожен хрест має унікальну форму, пропорції та елементи різьблення, що відображають майстерність місцевих каменярів і традиції свого часу.
Серед перших поселенців були козаки
Окрему увагу привертають численні кам’яні хрести, які сьогодні часто називають козацькими. Вони мають характерну різьблену форму з розширеними краями перекладин і є типовими для поховань XVIII–XIX століть. Наявність таких надгробків свідчить про те, що серед перших поселенців села були українські козаки або їхні нащадки.
Водночас тривалий час цей аспект історії залишався маловідомим. Лише останніми роками козацькі поховання почали привертати увагу з боку краєзнавців як важливий елемент історико-культурної спадщини Буджаку.
Оглядаючи старовинні надгробки, можна помітити, що значна частина пам’ятників не має написів. Це може свідчити як про низький рівень грамотності населення у той час, так і про втрату написів унаслідок тривалого впливу природних факторів. Лише на деяких сьогодні можна прочитати імена та дати однак і ці написи сильно пошкоджені часом.
Найдавніший хрест, на якому чітко зберігся напис, датується 1811 роком — роком, який традиційно вважається датою заснування Ташлика. Такі хрести часто називають «лапчастими» через їхню характерну форму з округлими завершеннями лопатей, що нагадують трилисник або пелюстки квітки.
З часом камінь вкрився лишайником і природною патиною. Текст напису, як і на більшості інших надгробків XIX століття, виконаний церковнослов’янським шрифтом із характерними особливостями правопису того часу: «1811 г. Марта, 9. Здесъ покоится раб Божий Демьянъ Кошовій».
Прізвище Кошовий свідчить про козацьке походження роду та підтверджує наявність українського козацького елементу серед перших мешканців цієї місцевості на початку XIX століття.
Пам’ятники збереглися у різному стані
Серед інших надгробків привертає увагу масивний чотирикінцевий хрест, на лицьовій стороні якого зберігся кириличний напис. Через значну ерозію можна розібрати лише початок його епітафії: «Здесъ покоится раб Божий…». Саме з цих слів починалися написи на більшості пам’ятників того часу.
Інший хрест теж класичний «лапчастий», із розширеними раменами, що надають йому масивного вигляду, має спільні риси з мальтійською традицією, адаптованою в українській культурі.
Окремі пам’ятники збереглися у різному стані. Один із хрестів із нерівною поверхнею, вкритою мохом, нахилився і частково занурився в землю. Поруч — ще один, на якому вдалося розібрати лише прізвище Сорочан і дату поховання — 1817 рік.
На інших надгробках написи збереглися краще. На одному з них досі розбірливо читається: «Здесь покоен Иванъ Красненко. 1878 г.», на іншому: «Здесь погребен Онуфрий Думбрава», ще на одному: «Здесь погребен Савва Албур. 4 марта 1887 г.».
Прізвища, викарбувані на камені, живуть і сьогодні — їх носять мешканці Кам’янського, зберігаючи зв’язок поколінь і глибоке коріння громади.
Деякі хрести вирізняються особливою масивністю та символікою. У центрі окремих із них викарбувано монограму Ісуса Христа — «IHC» та «XC», а також зображення, що нагадують списи чи тростини, пов’язані з тематикою розп’яття. Зустрічаються і хрести за формою подібні до кельтських, із характерним кільцем навколо перехрестя.
Кладовищу необхідно надати офіційний статус історичної пам’ятки
Водночас кладовище потребує уваги як з боку влади, так і з боку суспільства та науковців. Воно є не менш унікальним, ніж відомі козацькі некрополі Одещини — Куяльницького, Усатівського, Нерубайського чи Сичавського.
Сьогодні його територія зазнає руйнування, адже воно розташоване на пагорбі, і під час злив ґрунт змивається, пошкоджуючи могили. Частина надгробків уже зруйнована або просіла в землю, більшість хрестів нахилені, їхні поверхні потемніли і вкриті лишайниками, а написи поступово зникають під впливом часу.
Аби зупинити подальше руйнування, кладовищу необхідно надати офіційний статус історичної пам’ятки — це стане важливим кроком до його збереження.
Спогади Георгія Топалова
Уродженець села Кам’янське, 90-річний Георгій Пантелійович Топалов, поділився своїми дитячими спогадами про кладовище часів румунського періоду. Він пам’ятає, що тоді кладовище з правого боку було оточене міцним широким муром, уздовж якого пролягала дорога (нині на цьому місці розташовані людські городи).
«Ми часто з братом ходили цією дорогою в гості до нашого родича — дядька Василя Галацана, який був теслярем. Іноді навіть піднімалися на кладовищенську огорожу й ішли просто по ній. Нам подобалося ходити босоніж, адже її верхня частина була викладена гладкими рівними плитами», — згадує старожил.
Брати часто заходили і на територію кладовища, з цікавістю розглядаючи надгробки. Особливо Георгію Пантелійовичу запам’яталися два склепи, які більше нагадували підвали. Вони були розташовані приблизно за 50 метрів від головних воріт і мали окремі входи. Ззовні склепи були акуратно викладені місцевим каменем-черепашником.
«Тоді вони були порожніми. Ми заходили в середину. Я знаю, існували й інші склепи, де були поховані заможні місцеві жителі, але вони були повністю замуровані. Пізніше, вже в часи моєї молодості, я став свідком нового способу поховання: поруч із основною ямою викопували нішу, у яку вкладали труну», — розповів очевидець.
Йому також запам’яталася велика кількість унікальних рукотворних пам’ятників, розташованих у хаотичному порядку в старій частині кладовища, які тоді мали значно кращий вигляд, ніж зараз.
«Безумовно, кладовище сьогодні є унікальним історичним об’єктом нашого села. Насамперед тому, що там поховано багато ташликчан, які творили історію свого краю», — підсумував Георгій Топалов.
Арцизька громада Болградський район Історія краю Новини Суспільство
Загрузка ...
