Тридцять років тому на музично-поетичному олімпі Ізмаїла заблищали таланти молодих людей, імена яких сьогодні дуже відомі в місті. Усі вони стали учасниками музично-поетичного клубу «Причал». На той час Таміла Кібкало шукала по навчальних закладах Ізмаїла талановиту молодь. І таких молодих людей виявилося чимало. Незабаром і утворився музично-поетичний клуб «Причал», про його створення повідомили ще на молодому Ізмаїльському телебаченні. Назва виникла відразу: у зв’язку з тим, що Ізмаїл – місто портове, Руслан Слюсар (він залишив наш світ у 2005 році) запропонував назвати клуб «Причал». Вірші молодих поетів друкувалися у місцевій газеті «Ленінський шлях» під рубрикою «Проба пера». Хлопці їздили на обласні конкурси та фестивалі самодіяльності — в Ананьєво, Коблево, Котовськ, проводили зустрічі у картинній галереї, школах та технікумах. Організовували творчі поїздки до Арцизу до таких же творчих молодих людей, з якими потоваришували на одному з обласних конкурсів. Про ті часи і про тридцятиліття «Причалу» згадує ізмаїльський поет, який проживає в Києві, або киянин із ізмаїльським корінням, полковник запасу Сергій Левін.
— Цьогоріч виповнюється 30 років з моменту створення у моєму рідному Ізмаїлі музично-поетичного клубу «Причал» та проведення першого фестивалю поезії та авторської пісні. Навіть війна, зі всіма її бідами, не змусить забути про все добре та світле, що в нас було, є та, я певен, ще буде в нашій славетній Україні. Не претендую на всебічне висвітлення цієї теми, тим більше, що я в місті на березі Дунаю бував лише раз на рік і знаю про все більше з місцевих ЗМІ. Просто, коротенько згадаю імена людей, події, заходи та заклади, які причетні до неї. Для мене все почалося з публікацій моїх віршів у місцевих газетах, виступів на ізмаїльському ТБ на початку 90-х минулого століття. Тоді мене знайшла відома місцева поетеса Таміла Кібкало і запропонувала взяти участь у першому музично-поетичному фестивалі, який відбувся у 1993 році.
З того часу кожен мій приїзд до Ізмаїла мав поетично-музичне забарвлення і після від’їзду я потім цілий рік жив очікуванням нових зустрічей та виступів на рідній землі. Найбільш запам’ятались зустрічі з поетами у місцевому літоб’єднанні імені Михайла Василюка, виступи у Картинній галереї, Палаці культури імені Тараса Шевченка, навчальних закладах (ІДГУ, школи), бібліотеці імені Івана Котляревського, музеях Придунав’я та військово-історичному, клубі «Пікнік», на площі перед міськвиконком, фестивалях «Акорд» (2006 рік), «Етноперлина Південної Бессарабії» (2018 рік)…Особливістю, можна сказати, місцевою родзинкою цих заходів завжди було те, що відбувалося після них, коли учасники дружньо пересувалися до когось додому. Тоді вже ніяких обмежень по часу не було і частіше за все завершувалися ці заходи тільки вранці. Сьогодні хочу згадати моїх друзів-поетів, бардів, музикантів, без яких не можливо було б нічого з вище сказаного. Це — окрім названої вже Таміли Кібкало — Оксана Картельян, Володимир Рева, Людмила Олійник, Леонід Ковальов, Артем Колодій, Андрій Бутаков, Сергій Батурін, Надія Паршихіна, Геннадій Стойков, Сергій Денісов, Сергій Андрухов, Альона Шидерова, Наталя Абашева, Леонід Андрєєв, Тетяна Дрєйчук, Юрій Панфілов, Неллі Прус, Тетяна Лєсіна, Володимир Макогон, Ігор Лупенко, Ася Сара, Інна Степанова, Юлія Радом, Марина Копаной, Вікторія Сосна, Євген Маслов, Юрій Якіменко… Скільки незабутніх миттєвостей та яскравих вражень подарували вони місцянам за цей час! На жаль, багатьох з них вже нема з нами, але в сердці вони всі поруч… Приємно та важливо відзначити, що в місті активно досліджують і популяризують поезію краян науковці ІДГУ Тетяна Шевчук, Галина Райбедюк, Тетяна Лєсіна, викладачі літератури освітніх закладів, працівники бібліотек. Вийшли друком чотири збірки поезій наших митців «Ізмаїл літературний»(редактори — Оксана Картельян та Марина Копаной).
Сьогодні, з відомих причин, масштабних заходів не проводиться, всі сили та подумки сконцентровані на допомозі фронту, наближенні нашої спільної Перемоги. Це зрозуміло і правильно, але не означає, що ми повинні забувати нашу історію, культуру, традиції. Врешті решт, заради цього ми й живемо, воюємо, це те, що надихає нас, надає нам сили. Оксана Картельян, Місто 24
Загрузка ...
