16 Февраль 16:09
Як відомо, одним із способів альтернативного врегулювання спорів є медіація. Цей спосіб направлений на виявлення дійсних потреб сторін спору і надання можливості проведення ефективних переговорів для примирення та задоволення потреб кожної сторони. В цьому допомагає медіатор, який діє неупереджено та незалежно і не надає жодних рекомендацій чи оцінок сторонам конфлікту.
Чи підлягає врегулюванню за допомогою процедури медіації суперечка, пов’язана з вчиненням домашнього насильства — розповідають фахівці центру з надання БВПД.
Статтею 3 Закону України «Про медіацію» передбачено, що проведення медіації здійснюється з метою запобігання виникненню конфліктів (спорів) у майбутньому або врегулювання будь-яких конфліктів (спорів), у тому числі цивільних, сімейних, трудових, господарських, адміністративних, а також у справах про адміністративні правопорушення та у кримінальних провадженнях з метою примирення потерпілого з підозрюваним (обвинуваченим).
Проте, в цій же статті закону зазначено, що законодавством можуть передбачатися особливості проведення медіації в окремих категоріях конфліктів (спорів).
Отже, існують спори, для врегулювання яких медіація застосовується за особливою процедурою або не може застосовуватися взагалі. Так, спори щодо безпеки особи постраждалої від домашнього насильства не підлягають врегулюванню за допомогою процедури медіації.
Оскільки потерпіла сторона, що зазнала домашнього насильства, є у багатьох випадках залежною від кривдника (психологічно, матеріально, тощо), то будь-які переговори не можуть бути проведені з дотриманням одного із основних принципів медіації, а саме рівності сторін.
Застосування медіації до справ, пов’язаних з насиллям є неприпустимим і це відображено в Державному стандарті соціальної послуги посередництва (медіації), затвердженому Міністерством соціальної політики України. Зокрема, абзацом 2 пункту 2 розділу I цього стандарту передбачено, що соціальна послуга в частині проведення медіації не застосовується між потерпілою особою та особою, яка вчинила правопорушення або злочин, у випадках насильства у сім’ї, торгівлі людьми, жорстокого поводження з дітьми.
Позиція несумісності застосування медіації у справах щодо домашнього насильства закріплена також у Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, що більш відома як Стамбульська конвенція.
Частиною 1 статті 48 конвенції передбачено, що держави учасниці конвенції мають вживати необхідних законодавчих або інших заходів для заборони на обов’язкові альтернативні процеси з вирішення спорів, у тому числі посередництво та примирення, стосовно всіх форм насильства, які підпадають під сферу застосування цієї конвенції.
Які особливості вирішення спорів пов’язаних з домашнім насильством?
Коли одна із сторін займає домінуючу позицію, а інша потребує захисту, неприпустимими є обговорення насильства, взаємні поступки та пошук домовленостей, які передбачає медіація.
Саме тому питання тривалого захисту постраждалої особи від домашнього насильства – виключна компетенція судів. Зокрема, суд для забезпечення безпеки постраждалої особи може винести кривднику обмежувальний припис.
Обмежувальний припис може містити такі заборони для кривдника на термін до 6 місяців:
- заборона перебувати в місці спільного проживання з потерпілою особою,
- заборона наближатися на визначену відстань до місць, де постраждала особа живе чи навчається,
- заборона будь-яким чином контактувати з постраждалим, тощо.
Проте, між особою постраждалою від домашнього насильства і її кривдником часто виникають супутні спори: щодо розподілу майна при розлученні, визначення способу участі у вихованні дитини, порядку користування спільним майном тощо. Якщо в стосунках з кривдником для постраждалої сторони вже немає небезпеки, наприклад, коли кривдник проходить корекційну програму і сумлінно дотримується обмеженого припису, або термін його дії вийшов і аб’юзивні стосунки фактично припинені, подібні спори за бажанням обох сторін можуть бути вирішені за допомогою процедури медіації.
Загрузка ...
