15 Декабрь 2023 13:56
Автор: адвокат ЮК «Legal partner» Ілля Терещенко
Як відомо, одним із заходів забезпечення кримінального провадження є тимчасове вилучення майна, яке полягає у фактичному позбавленні підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом. Найчастіше майно вилучається за результатами проведення обшуку. Однак, чи усе майно, вилучене у ході проведення обшуку вважається тимчасово вилученим? Справа в тому, що це питання навіяно практикою. Так, положення ч. 7 ст. 236 КПК України передбачають, що вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном. Сторона обвинувачення досі трактує цю норму по-своєму, зазначаючи у відповідь на клопотання сторони захисту про повернення майна, що оскільки вилучене майно входить до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, воно не вважається тимчасово вилученим, а тому не підлягає подальшому арешту. Однак, така позиція суперечить положенням чинного кримінального процесуального законодавства. Статус тимчасово вилученого майна набуває усе майно, вилучене під час обшуку, незалежно від того, чи надавався слідчим суддею дозвіл на його відшукання, оскільки фактично відбувається обмеження права особи щодо можливості володіти, користуватися та розпоряджатися усім майном, яке вилучається. Крім того, задля запобігання непомірного втручання у право власності особи законодавцем передбачено строк, протягом якого слідчий чи прокурор має звернутися із клопотанням про застосування заходу забезпечення у вигляді арешту майна відносно тимчасово вилученого під час обшуку майна, інакше таке майно негайно повертається особі, в якої воно вилучалося. Дозвіл на відшукання певних речей, який надається слідчим суддею, не створює умов для їх автоматичного арешту. Натомість, вилучення речей, щодо яких надано дозвіл на відшукання, та як наслідок набуття такими речами статусу тимчасово вилученого майна, відбувається виключно за наявності достатніх підстав вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено (ч.2 ст.167 КПК України). Більше того, така позиція сторони обвинувачення щодо статусу тимчасово вилученого майна суперечить формальним законам логіки, адже вищевказане положення КПК зазначає, що вилучені речі та документи, перелік яких не міститься в ухвалі слідчого судді, вважаються тимчасово вилученим майном. Проте КПК не містить вказівки про те, що вилучене майно, перелік якого міститься в ухвалі, не є тимчасово вилученим майном. Таким чином, все майно, вилучене під час обшуку, має статус тимчасово вилученого майна безвідносно того чи надавався слідчим суддею дозвіл на його відшукання. З метою ж недопущення необґрунтованого обмеження права власності особи під час кримінального провадження законодавцем визначений строк, у межах якого слідчий/прокурор зобов`язані звернутись із клопотанням про його арешт. Або ж у іншому випадку якнайшвидше повернути таке майно власнику.
Загрузка ...
