31 Січня 2026 15:50 Оксана Чумак Зображення передає дух того часу. Згенеровано за допомогою ШІ
Після завершення Другої світової війни радянська влада розпочала активний процес утвердження політичного та адміністративного контролю на приєднаних територіях. Одним із ключових інструментів цього процесу стали карально-слідчі органи, діяльність яких чітко простежується в архівних документах прокуратури та військових трибуналів. Ізмаїльська область у 1945–1947 роках є показовим прикладом масштабних політичних переслідувань, здійснюваних під прикриттям норм кримінального законодавства УРСР. Про це журналістка інтернет-видання «Махала» дізналася з архівних документів, оприлюднених дослідником з міста Ізмаїл Олексієм Ільїним на його сторінці у Facebook.
Репресивна практика у 1945 році
Упродовж перших трьох кварталів 1945 року в області було порушено 63 кримінальні справи за політичними статтями Кримінального кодексу УРСР. Переважна більшість з них стосувалася так званої «антирадянської агітації» — статті 54-10 (частина друга), за якою було притягнуто до відповідальності 33 особи. Значна кількість справ також була відкрита за статтею 54-3 (21 особа), що кваліфікувалася як співпраця з контрреволюційними елементами. Менше справ стосувалося статей 54-4 (3 особи) та 54-2 (6 осіб).
Архівні матеріали фіксують активну участь прокуратури в контролі за слідством: надавалися санкції на арешти, продовжувалися строки розслідувань, справи скеровувалися до військових трибуналів. За три квартали 1945 року до військового трибуналу було направлено 44 кримінальні справи щодо 60 осіб. Важливою характеристикою цього періоду є відсутність виправдовувальних вироків та фактів припинення справ — судова практика мала виразно каральний характер.
Зростання кількості справ у 1946 році
У 1946 році масштаби політичних переслідувань істотно зросли. Протягом року було порушено вже 101 кримінальну справу, у яких фігурувало 111 осіб. Як і раніше, домінуючою залишалася стаття 54-10: за нею було відкрито 55 справ проти 59 осіб. Окрему групу становили справи, у яких поєднувалися статті 54-3 та 54-10 (6 справ на 8 осіб), а також справи виключно за статтею 54-3 (3 справи на 3 особи).
Помітним є й активне застосування статті 80 КК УРСР, за якою у 1946 році було порушено 38 справ. За підсумками року завершено 92 справи: 46 — за статтею 54-10 (51 особа), 36 — за статтею 80 (39 осіб), ще 10 справ охоплювали інші статті й стосувалися 12 осіб. Ці цифри свідчать про системний і масовий характер репресивної діяльності.
Судова практика першого півріччя 1947 року
У першому півріччі 1947 року до судових органів надійшло 35 кримінальних справ. З них 25 було розглянуто стосовно 32 обвинувачених. Винесені вироки передбачали позбавлення волі строком від 3 до 10 років. Така судова практика демонструє сталу тенденцію до суворого покарання осіб, обвинувачених у «антирадянській діяльності», незалежно від реального ступеня суспільної небезпеки їхніх дій.
Причини та мотиви переслідувань
Архівні матеріали дозволяють простежити й мотиви, які лягали в основу обвинувачень. За антирадянську агітацію було засуджено щонайменше 42 особи, серед яких 16 звинувачувалися у зриві заходів радянської влади. Основними причинами таких дій називалися невдоволення політикою радянської влади, передусім колгоспним будівництвом, а також складні соціально-економічні умови повоєнного періоду, зокрема гострі продовольчі труднощі.
Документи прокуратури та судових органів Ізмаїльської області за 1945–1947 роки яскраво ілюструють механізм утвердження радянського режиму в регіоні через систему політичних репресій. Масове застосування статей 54-ї глави КК УРСР, які були найсуворішими в кримінальному праві, відсутність виправдувальних вироків та жорстка судова практика свідчать про те, що правоохоронна система виконувала насамперед ідеологічну та каральну функцію. Безсумнівно ці матеріали є важливим джерелом для осмислення повоєнної історії регіону та долі людей, які стали жертвами державної репресивної політики.
Відкрита громада Історія краю Новини Суспільство
Загрузка ...
